Кобзарь

Кажуть,що з часом смаки змінюються.Цю істину я відчула на собі.В молодших класах я не могла ні читати,ні тим більше аналізувати творчість Шевченка.Він здавався мені не геніальнішою постаттю,ніж інші митці. Але за останні роки все змінилося. Ось,що я зрозуміла:перевага Шевченка над його попередниками-романтиками – в більшому таланті і в більшій суб’єктивності,у ширшому соціальному й естетичному масштабі особистості. Як кріпак,який став своїм у мистецькому світі,він мав ширший діапазон соціальних переживань,драматичнішу біографію і складніший духовний світ; як талановитий і пристрасний живописець,він мав додаткове джерело мистецьких імпульсів. Оця більша суб’єктивність давала глибший вимір його органічній народності; романтики хотіли бути і почасти ставали народними з ідеї, Шевченко ж був народним від природи; народність була не його осягненням,з метою,а грунтом,з якого він виріс,на який спирався або який,можна сказати,обробляв.
Особлива тема в його поезії – доля його Батьківщини,доля України і українців,яких він любив до самозречення Як чудово поетичні шедеври співають про невимовну красу української природи: « Здається – немає нічого кращого в Бога як наше Дніпро і славна країна» Але,коли поет писав із захопленням про красу рідної природи,він ніколи не забував страждання пригноблених людей,які жили в українському кріпацькому селі. Всі його думки і наміри були спрямовані на те, щоб врятувати свій народ від гніту.У полум’яних творах поета весь світ дізнався, що є така прекрасна країна - Україна, чудовий, добрий, працьовитий народ-українці, красива мова-українська, українські пісні, героїчна і трагічна історія.Тарас Шевченко підніс українську мову до світового рівня. Наша мова - чудовий алмаз,який лежав на дорозі, присипаний пилом,який ніхто не помічав. Але була людина, яка підняла цей алмаз, протерла від пилу і вставила в дорогоцінний вінець. Потім сталося диво - алмаз став діамантом і засяяв, дивуючи світ своєю красою. Ця людина і є - Тарас Шевченко,а дорогий діамант - це наша мова.