Цитаты из книги Возвращение - страница 2

— Пане директор, — починає своїм звичним чїтким голосом Людвіґ, — ви бачили війну на свій лад: із прапорами, ентузіазмом і оркестрами. Але ви бачили її не далі вокзалу, з якого ми від'їжджали. Ми зовсім не хочемо вас засуджувати за це. І ми раніше думали так само, як ви. Але ми дізналися і про зворотний бік медалі. Перед нею пафос чотирнадцятого року розсипався на порох.

Лазарет для отруєних газом. Тут важкопоранені, яких не можна евакуювати. Сині, воскові, зелені обличчя, мертві, роз'їдені кислотою очі, хриплять і задихаються вмирущі в агонії. Усі прагнуть геть звідси, бояться потрапити в полон. Ніби не все одно, де вмирати.

Засмучені, ми рухаємося далі. Після стількох років війни ми не так уявляли собі повернення на батьківщину. Думали, нас чекатимуть, а тепер бачимо: тут кожен, як і раніше, зайнятий собою. Життя пішло вперед і триває далі, а ми ніби вже й зайві.

Я хочу завжди йти вперед, навіть якщо іноді з'являється бажання зупинитися.

Це сон наяву - коли немає ніяких думок, коли тільки знеможено віддаєшся слабкій пульсації крові та сонячному теплу.

Говорили : "батьківщина", а мали на увазі загарбницькі плани жадібної індустрії; говорили : "честь", а мали на увазі жагу влади й гризню серед жменьки пихатих дипломатів та князів; говорили : "нація", а мали на увазі свербіж діяльності нічим не зайнятих панів генералів.

Я не знаю, про що ми говоримо, та це й байдуже, важливо те, що ми поруч.

Влада. Одного грама її досить, щоб зробити людину черствою.

Платити стражданнями мільйонів за героїзм небагатьох - занадто дорога ціна.

Что-то ищу, на что-то надеюсь...