Цитаты из книги Солодка Даруся / Даруся сладкая

- Кажіть що кажіть, Калинко, але ґаздують вони добре.
- Лиш людей цураються.
- А нащо їм люди? Люди тілько колотнечу в чужому житті роблять. їм, може, без людей добре.
- Як то до чого люди?! Для контролю.

Ні, ви подумайте лишень собі: жінку находять злоги, а ніхто в селі не знає! Ніхто не знає, коли те діло робилося, ким робилося…
- А ви що, любко—душко, хотіли їм свічку світити, чи показувати, коли ся діти роблять?! Зробили — коли зробили, коли їм ся получило. То їхнє діло.

Людина, коли щаслива, - вона гонорова. Інших недобачає. Думає, що Бога за бороду злапала. А то Бог її на своєму гачку тримає...

Якби кожен вигнав свою біду на царинку та добре роздивився, то бігом хапав би свою назад, бо в другого ще гірша...

Ані нагла кров, що заливає людині мозок під час боли-хвороби, ні фізичний біль, ні втрата близької людини, ні найбільша пропажа, ні вогонь, ні вода не діють на ревнивого чоловіка так, як одна маленька, дрібна, як блоха, і гостра, мов кинджал, думка, що його жінку знає інший - чужий - чоловік.

Вона навіть колись питала тата, чому кожна молода йде до шлюбу так, ніби вся вулиця — лиш її одної.
«Бо до шлюбу вона — княжна», — відповів тато.
«А після шлюбу?» — питала Даруся.
Тато чомусь зітхнув: «Нещасна жінка».

Ви думаєте, що я не сповна розуму, а я лиш не сповна щастя.

Життя, мабуть, як і люди, - мстиве за радість.

Жоден сатана не має такої сили, як прості люди у час заздрості, ненависті і помсти...

Народ був і лишиться таким поганим, поки йому самому не стане зовсім зле. А поки добре — народ поганий. Тому й нападає на слабшого.