Цитаты из книги Элегантность ежика - страница 14

Жити, вмирати - це і є етапи побудови. Той, хто прораховує, той добре будує.

Я знаю, що чай - то не другорядний напій. Коли він став ритуальним, то почав робити серця здатними бачити велич у малих речах.

Якщо я щось таки ненавиджу, то це коли люди трансформують своє безсилля або своє убозтво у своє кредо.

Деякі люди неспроможні побачити те, що в них перед очима, що складає сутність життя, його дух, вони присвячують свій час винятково тому, щоб просторікувати про людей, ніби йдеться про автомати, і про різні речі, ніби в них самих немає душі, подаючи все у спрощеному вигляді, вкрай суб'єктивно.

Таємницю так і не розгадано, а всю енергію давно витрачено на якусь дурнувату діяльність.

Я ненавиджу цей фальшивий здоровий глузд зрілості. Насправді всі вони наче діти, які не розуміють, що з ними сталося, які граються в дорослих дурнів, хоча їм самим хочеться плакати.

Любовь к деревьям так свойственна человеку, в ней столько тоски по детским радостям, она придает нам столько мужества, заставляя осознать свою малость по сравнению с природой...

И я подумала: если можно делать вид, что у тебя нет правой руки, распространяется ли это на все остальное? Можно ли жить с минус-сердцем или с антидушой?

Кто умеет что-то делать - делает, кто не умеет делать - учит других, кто не умеет учить - учит учителей, а кто и этого не умеет - занимается политикой

А люди заносчиво полагают,что могут пересилить природу, уйти от назначенного им, бедным биологическим существам, удела, будучи слепы к жестокости и грубости, из которых состоит жизнь, их любовь, их деторождение и братоубийство...
Единственное,что нам остается делать,-это постараться найти дело, для которого мы родились, и выполнить его в меру своих сил, ничего не усложняя и не веря в сказки о божественном начале в нашем животном естестве.