Цитаты из книги Возвращение

Есть что-то трогательное в затылке женщины, что-то детское, и, верно, никогда нельзя на женщину всерьёз рассердиться. Толстухи с жирными затылком, конечно, не в счет

Да, прощание всегда тяжело, но возвращение иной раз еще тяжелее.

Кому не везёт, тот, и в носу ковыряя, сломает палец.

Эх, на фронте куда проще было: жив — значит, все хорошо.

Я думав, що прощання — це завжди кінець. Нині ж я знаю: рости — теж означає прощатися. І рости теж нерідко означає — залишати. А кінця не існує.

Мине небагато часу, і наша зміна на шкільних лавах буде жадібно, з палаючими очима, слухати розповіді про війну, хлопчики рватимуться геть від шкільної нудьги і шкодуватимуть, що вони не були учасниками героїчних подвигів. Уже зараз вони біжать у загони добровольців; молокососи, яким ледь виповнилося по сімнадцять років, скоюють політичні вбивства.

Слово "патріотизм" вони начинили своїм фразерством, спрагою слави, владолюбством, брехливою романтикою, своєю дурістю і купецькою жадібністю, а нам піднесли його як променистий ідеал. І ми сприйняли це все як звуки фанфар, які сповіщають про нове, прекрасне, яскраве існування!

Ми більше не бачимо природи, для нас існує тільки місцевість, місцевість, придатна для атаки чи оборони, старий млин на пагорбі — це більше не млин, а опорний пункт, ліс — не ліс, а прикриття від артилерії. Усе довкола — це лише марево.

— Пане директор, — починає своїм звичним чїтким голосом Людвіґ, — ви бачили війну на свій лад: із прапорами, ентузіазмом і оркестрами. Але ви бачили її не далі вокзалу, з якого ми від'їжджали. Ми зовсім не хочемо вас засуджувати за це. І ми раніше думали так само, як ви. Але ми дізналися і про зворотний бік медалі. Перед нею пафос чотирнадцятого року розсипався на порох.

Лазарет для отруєних газом. Тут важкопоранені, яких не можна евакуювати. Сині, воскові, зелені обличчя, мертві, роз'їдені кислотою очі, хриплять і задихаються вмирущі в агонії. Усі прагнуть геть звідси, бояться потрапити в полон. Ніби не все одно, де вмирати.